Поети-воїни Сумщини Літературно-музична композиція

Поети-воїни Сумщини

Літературно-музична композиція

Мета: ознайомити учнів з відомостями про поетів-земляків, які боролися з фашистами, проливали свою кров за звільнення рідної землі, їх творами; розкрити багатство їх душі і поезії, героїзм патріотів Батьківщини; виховувати повагу до людей, які ціною свого життя виборювали перемогу, творами прославляли рідний край.

Обладнання: записи пісень про Велику Вітчизняну війну, портрети поетів.

Звучить тиха мелодійна музика, яка переростає в тривожні мелодії пісні "Вставай, страна огромная".

Учитель. Україно-мати, краю милий,

Смерть і кров, пожари навкруги.

То не чорні круки налетіли

На твої простори - вороги.

Палили білі наші хати.

І не воду - сльози Дніпр несе...

О, фашистський варваре проклятий,

Ми тобі відплатимо за все!

У роки Великої Вітчизняної війни поезія була постійно супутницею борців    проти    фашизму.    Вона    звучала   у    фронтових    окопах,    у партизанському лісі, на вустах працівників тилу, закаляла людей на помсту  ворогові.   Поети  піднімали  настрій  перед  боєм,  вони  пером служили Вітчизні, несли до народу слово правди.  У ті грізні роки поет Андрій Малишко писав:

"Друзі ідуть полками,

 І я серед них сурмач".

Так сказав поет про своїх побратимів, які в пісні прославляли свій народ, рідний край. Серед сурмачів перемоги були й наші земляки-поети, які народилися на Сумщині. Одні з них зустріли напад ворога зрілими людьми, інші - тільки переступили поріг своєї юності. І були серед них студенти й журналісти.

У грізні часи борці поєднали в собі відвагу воїна і пристрасть співця. У боротьбі міцніло й загартовувалося слово поетів, влучним пострілом знищувало ворога, хоробрістю й вірою в перемогу запалювало серця людей.

Поети Сумщини разом із усім народом кували справу перемоги.

Згадаймо ж їх поіменно.

Учень 1.

Життя талановитого поета Пилипа Сергійовича Рудя обірвалося на полі бою.

Народився Пилип Рудь 5 грудня 1910 року в селі Бистрик Кролевецького району в селянській сім'ї. Змалку пізнав тяжку підневільну працю. Ріс майбутній поет допитливим, енергійним, активним.

У 1927 році в Конотопській районній газеті "Селянські вісті" з'являються цікаво написані статті за підписом "Пилипко". А далі праця в газеті "Сільські вісті", робота редактором у заводській газеті Буринського цукрового заводу. 20-ти літній налагоджує тісні зв'язки з столицею (у той час Харків).

Багато уваги приділяє самоосвіті. Успішно закінчує заочне відділення ленінградського інституту журналістики.

У своїх ранніх творах поет прославляє радість праці ( "Умерла ніч", "Весняна лірика", "Пісня шахтаря", "Свято молодості").

У кінці 1937 року Пилип Рудь працює в редакції Чернігівської обласної газети. Тут він особливо потоваришував з Олексою Тесняком, Петром Артеменком, Олексою Ющенком. Здібного журналіста направляють на роботу до столичної газети.

Учень 2.

Де б не працював Пилип Сергійович, скрізь він проявляє свій талант, завойовує повагу людей.

Коли почалася Велика Вітчизняна війна Пилип Рудь іде на фронт військовим кореспондентом. Він пізнає складність тимчасових поразок, потрапляє в оточення втікає з концтабору, приходить у партизанське з'єднання Сидора Ковпака. Тут випускає газету "Червоний партизан". Народні месники захоплюються публіцистичними виступами Рудя, схвально відгукуються про його вірші. А "Партизанська пісня", яка була надрукована 8 вересня 1942 року, стала улюбленою піснею всіх загонів партизанського з'єднання.

О мати-Вкраїно - радянська земля !

Ми вражою кров'ю напоїм поля,

Тяжкі твої рани - аж боляче нам,

За них ми жорстоко відплатим катам.

1 холод і спеку усе знесемо,

Фашистам живим утекти не дамо!

У ніч з 5 на 6 жовтня партизани вели бій біля села Лукашенківське Серединобудського району.  Пилип Рудь побачив, що упав командир, вражений кулею, підняв бійців у атаку, але... ворожа куля пробила серце патріота. У селі Лукашенківське стоїть пам'ятник герою.

Учень 3.

Чоловіком з легенди називають Федора Гавриловича Швіндіна. Він пройшов через усі випробування життя, але залишився мужнім і непереможним, бо загартовувала його рідна земля, а Вітчизна напоїла поета непереможною силою.

Федір Швіндін йшов у літературу поруч з талановитими поетами - Андрієм Малишком, Степаном Крижанівським, які допомагали молодому товаришеві загартуватися, окріпнути, благословляли поета на щасливу творчу роботу.

Як гряне бій і прогримлять гармати,

На лінію вогню з братами я піду.

Не відступлю, Вітчизно, моя мати,

Лиш смертю скошений, можливо, упаду...

У цих клятвенних рядках, написаних молодим поетом, Ф. Швіндін виражає    благородні    почуття    любові    до    матері-Батьківщини.    Він чутливим,   наповненим   синівською  любов'ю   серцем   відгукується  на кожну подію в житті народу, ловить відгуки далеких воєнних гроз:

Я звідав все: і горя глибочизну,

І радість, і кохання ніжний плин.

Але завжди лиш матері-Вітчизні

Любов моя - її я вірний син.

Так, поет дійсно пізнав багатогранне, наповнене й радістю, і незгодами життя.

Народився він у Джанкої в сім'ї двірника. У 6 років пас чужу худобу, заробляв на шматок хліба. Згодом сім'я переїздить в село Андріївна Роменського району. Після закінчення Харківського педагогічного технікуму Ф. Швіндін вчителює в рідному селі, працює в редакції газети при Андріївській машино-тракторній станції. А потім керівна робота в Липоводолинському районі, робота в редакції республіканської газети. Поет пише вірші про молодість, любов.

Люблю Вітчизну ясно краю,

Як матір добрую мою,

Про неї я пісні співаю,

Лиш їй свій голос віддаю.

Учень 4.

Вітчизна для поета - це й рідне село, і верби над ставом, і тепла материнська долоня, і радість творчої праці. У рідному краї    гартувалась мужність поета,  народжувалась і окрилялася пісня:

Вечірня зоре золота,

Зійди над долею моєю,

І покотися над землею -

Озолоти мої літа!

У серці пісню воскреси,

Окриль її зроби дзвінкою

І над землею пронеси,

Щоб палке кликало до бою.

Щоб стала зброєю мені,

Моїм мечем... Щоб сонцем стала,

Щоб ворогів іспопеляла

На серця чистому вогні.

Війна - це суворе випробування для тих, у кого живе святе почуття відповідальності за долю Батьківщини. У грізні дні воєнної грози Ф. Швіндін пише:

Коли живу, то з серця гнів

Хотів би в розпачі кресати,

І тим вогнем своїх братів

На бій кривавий гучно звати.

Героїчно звучать ці рядки.

Із таких динамічних картин виростає образ незламної у боротьбі людини, яка нероздільно пов'язана з народом.

У віршах Швіндіна струменить бажання добитися миру для Батьківщини. Оптимістично звучать слова:

Витри, мати, сльози.

Чи чуєш грози?

Спалахи бою і грім вдалині,

В сяєві гони, -

Зорі червоні, -

То загораються помстою дні.

Федір Гаврилович став у ряди народних месників. Випускає листівки, в яких закликає народ не коритися фашистам. Він віддає свої палкі вірші на олтар перемоги над ворогом. Активного підпільника схопили фашисти й повели на розстріл. Але друзі врятували його й таємно лікують. Та не судилося патріотові повернутися в ряди борців. Він знову потрапляє до рук гестапівців і гине смертю героя у Бялистоцькому концтаборі. Не дожив поет до перемоги, але його поезія продовжує жити.

Учень 5.

Героїчне життя, прожите Іваном Івановичем Чумаченько він загинув у розпал війни в неповних 24 роки, залишивши для нас свої оптимістичні поезії. Вони червоними літерами лягають у рядки біографії поета.

Народився він 1 грудня 1918 року в селі Курмани Недригайлівського району. Після закінчення школи навчався на факультеті природничих наук Сумського педагогічного інституту. Студенти довоєнного часу й досі пам'ятають світловолосого худорлявого юнака, закоханого в поезію й природу рідного краю.

У студентській аудиторії І. Чумаченько слухав П. Тичину, який приїжджав до Сум. З часом мужнів голос молодого поета, росла його майстерність.

Де ти, джерело, глибоке синє,

Світла і незаймана вода,

Од якої струменем перлинно

Б'є із серця пісня молода.

Юнак старанно працював  словом,  шукав  більше вдалих образів,   порівнянь,   намагався   просто   й   вільно   розповісти читачам про побачене.

Пролетіли ключем журавлі

За озера гойдливі, далекі,

І посіяв печаль на землі

їх журавлиний схвильований клекіт.

Задрижала калина, бо лине

Холод всюди на луг і на ліс...

Так здавалось ключ журавлиний

Теплинь літа з собою одніс...

Після закінчення інституту працював у Середній Азії. Потім служив прикордонником. До 1940 року служив у Бресті. Сумував за рідною Сумщиною.

Загинув у бою з фашистами у 1941 році. Але вічно буде сіяти його поезія в серці народнім.

Учень 6.

Живі продовжували діло загиблих, росли ряди співців Перемоги.

Поетом партизан став Платон Микитович Воронько. Народився 1 грудня 1913 року в с. Чернеччина Охтирського району в сім'ї коваля хлопчика віддали на виховання Охтирського дитячого містечка. А потім були Харківський автодорожній технікум, праця на будовах Таджикистану, служба в рядах армії, учителювання в Хухрянській середній школі.

Будучи студентом Московського літературного інституту Платон Воронько іде добровольцем на фінську війну. А потім продовжує навчання, пише вірші.

І раптом 1941 рік. Слово, як постріл "Війна!" Знов не кінець, а початок Сунулась буря страшна І охопила наш край. На   священний   бій   позвала  Батьківщина  своїх   синів.   Воронько викладає підривну справу в партизанській школі в Москві, бере участь у захисті столиці. А у травні 1943 року вилітає до партизанського з'єднання Сидора Ковпака.

Ми летимо на праву помсту

В грозову ніч в ворожий тил,

Де по шляхах степами пил,

З-під сірих маршових колон,

З-під ніг сестер, що йдуть в полон.

Платон  Микитович  -  командир  підривної  групи,  співець  армії народних месників. Складний шлях пройшов разом з братами по зброї.

Кажуть гора Еверест -

Кревля земної кори.

Брехні!

До Шевки-гори

Тисячу огненних верст.

Кожен із нас Гефест ,

Кожен у полум'я ніч.

Крізь полум'я війни ніс П. Воронько загартоване слово поета. У нього було мало часу для творчості, частіше тримав у руках автомат, гранату, динаміт, чим олівець.

В передмові до книги "Карпацький рейд", яка вийшла з друку в 1944 році Воронько згадує, що він писав свої вірші, як пісні для партизан. А щоб  їм  зразу  полюбились  ці  твори,  автор  використовував  поетичні розміри відомих народних пісень.

Ой у полі три тополі,

А четверта в'яне.

О, не буду я в неволі,

Вороже поганий.

Звертається автор і до образу Ярославни зі "Слова о полку Ігоревім " :

А ти невідступна в чеканні,

В коханні не знаючи меж,

Стоїш на високім кургані

Під спалахом нових пожеж.

Лягають на плечі, на руки

Тумани від Сейму-ріки.

І роси, мов сльози розлуки,

І сльози, мов роси важкі. Т

и ждеш із Карпатського рейду

Мене в бойовім убранні.

Ось-ось перебором перейде

І зрине в пітьмі на коні.

Сумщина навічно увійшла в його творчість, стала колискою для дозрівання   поетичного   слова.   Береги   Ворскли,   Псла,   Сейму,   Сули окриляли воїна:

Моя героїчна, преславна,

Зелена путивльська земля!

Спасибі тобі, Ярославно,

За плач що серця окриля.

Пісні-вірші Воронька стали народними.

В роки війни П.М. Воронько тяжко поранений, довгий час лікарі боролися за його життя. Помер поет-земляк у 1988 році.

Учень 8.

Відоме на Сумщині й ім'я Михайла Петровича Ларіна. Його вірші про рідний край часто друкують в обласній газеті. Бував поет у рідній Осоєвці Краснопільського району, де  народився у 1924 році. І кожного разу випливали з пам'яті далекі роки сиротливого дитинства. Батька Михайло не пам'ятав. У 1938 році померла мати. Хлопчик водив по селах сліпого кобзаря, заробляв цим на хліб. А потім працював у мельниці, пас колгоспну худобу, пізнає працю хлібороба. Все це висловив у віршах.

Я вырос там где белые ромашки

Топтал копытом партизанский конь,

Где звездный вечер в вышитой рубашке 

На выгоне танцует под гармонь.

Я засевал пшеницею равнины  –

И предо мною цель была ясна:

Таким же стать простим, как Украйна,

И трудовим таким же, как она.

У   круговерті   буднів   проходило   життя.   Виховувався   Ларін   в дитячому будинку, навчався в училищі токарної справи, працював на Харківському канатному заводі, був помічником кочегаром на потязі.

У 1941 році сімнадцятирічний юнак пішов у лави армії. Це було біля Путивля. Служив у взводі пішої полкової розвідки, ходив за "язиками", тобто брав у полон фашистів, які все розповідали. Під час форсування Кременчуцького проливу був матросом Азовської військової флотилії. Тричі поранений. Нагороджений орденами і медалями.

Михайло Петрович був не тільки сміливим розвідником. Він писав вірші на патріотичні теми, вселяв у серця воїнів дух помсти. Друкувався на сторінках армійських газет.

Учень 9.

Ліричні герої  М. Ларіна - прості люди, сповнені тривоги за майбутнє людства. В ім'я життя помирали поети.

В тиши, листая желтую тетрадь

И разбирая строчки еле,

Я вижу как уходит умирать

Поет в простреленой шинеле.

Нам жить во славу Родины  дано,

Встречая мирные восходы.

Погиб солдат под пытками давно,

Оставив песню для народа.

Но коль придется нам идти в поход –

Он явит новую отвагу.

Его стихи на вражий пулеимет,

Как Александр Матросов лягут.

І мужні слова допікали ворога.  Вони розповсюджувались в народі визивали   ненависть   простих   людей   до   поневолювачів.   На   захист Батьківщини  ставали  сини  і  доньки.  І  йшов в рядах  непереможних месників М. Ларін і сурмив перемогу. Про юних борців пише у вірші "Балада про полкового сурмача":

Десять куль пробило груди.

Десять ран - та він стояв.

-    До борні готуйтесь люди! –

Закликав.

-    Помирати? - Ні, не хочу!

 Наша вдача не така! -

Очі сяяли пророчо

Юнака.

Живе в народі сурмач перемоги. У мирні дні він стереже спокій і мир на землі, закликає до його збереження.

Образи кращих людей Сумщини, героїв праці, матері, яка благословляла на подвиги синів воїнів, - є основною темою творчості Ларіна. Він прославляє у віршах старше покоління, яке навчає юність жити і боротися, добрим словом пригадує свою першу вчительку, яка "на бій благословляла в цей грізний суворий час."

Учень 10.

Мабуть, мабуть кожному відоме ім'я поета і байкаря  Павла Юхимовича Ключини. Народився він в 28 серпня 1941 року в елі Великий Самбір Конотопського району.

Павло Ключник (це його справжнє прізвище) отримав освіту в школі в рідному селі, потім учився на  короткотермінових педагогічних курсах, по закінченні яких вступив у самостійне життя. Вищу освіту отримав заочно в Глухівському учительському інституті. Писати Ключина почав ще до війни. Відсилав вірші до різних українських видань. Однак в серці майбутнього письменника справжню поетичну іскру запалила Велика Вітчизняна війна, учасником якої був він сам.

У 1944 році у Сумській газеті з'явився вірш молодого автора. Він приніс популярність. Петро Юхимович у своїх віршах прославляє мужність людей, захоплюється відвагою героїв.

Спіймали хлопця... День і ніч

В підвалі люто катували.

А він утратив річ,

Мовчав.

А він мовчав, немов забув

Своє ім'я, і рід, і мову.

За довгу ніч, за всю добу

Не дав зірватись крику-слову.

Не скажеш, ні? -

Вогнем пекли

З двох боків зразу, щоб діймало.

В підвалі стіни загули,

Німе каміння закричало.

А він мовчав.

День десь вставав

Блідим, невиразним світанням.

Минала ніч.

Юнак мовчав,

І ворогів лякав мовчанням.

Поезія Ключини зачіпає серце і душу читача. Любити Батьківщину для нього - це оспівувати її красу, дбати про її розквіт, служити їй.

(Учень виконує вірш "Клятва ")

Учень 11.

Вірші Олексія Палажченка доносять до нас героїку воєнних літ, непереможний дух народних месників, любов і вірність народу. Вірші поета - це одночасно і його біографія.

... У Вітчизняну і я немало,

Ставши юнаком на трудний шлях,

Спробував війни чадного шалу

У месницькім загоні й на фронтах.

Звідав радість, бачив муки й горе,

Злющу Бистрицю долав у брід,

Видирався на Карпатські гори.

Замість хліба їв нудотний глід,

Сходив кров'ю в хащах Білорусі,

Кидавсь на рейхстаг в останній бій.

Біографія поета - це біографія покоління юнаків, які у грізні дні захищали від ворога свою рідну землю-матір. Кожен спогад про славні їх діла доносить сучасній молоді героїку грізного часу, коли "врагов огнем встречает каждый дом и лес..."

Велику втіху дає поету рідна Сумщина, де він народився і виріс, про яку мріяв у партизанських походах.

Як же ви далеко, далі Червінькові,

Сумщина кохана в шумі колосків,

Погребки казкові, гори Барвінкові,

Журавлиний клекіт лісових струмків.

У походах, у короткі хвилини перепочинку під вітами віковічного дуба поет завжди линув до рідного краю, згадував матір, яка чекала з походу сина.

День і ніч з фашистом б'ється Україна,

їй на допомогу я з братами йду.

На вустах померлих - пісня полум'яна,

Я до вас вернуся, дівчино кохана,

Рідна моя мамо, дорогий мій брат.

Відгриміли грози війни, але не забуваються подвиги героїв. Військова тема й у мирний час займала значне місце у творчості Олексія Овсійовича Палажченка, уродженця с. Вікторове Глухівського району.

Учень12.

Із творчістю О. Палажченка перегукується і творчість поета Олекси Яковича Ющенка.

Народився Ющенко 2 серпня 1918 року в с. Хоружівка Недригайлівського району. Читачі люблять його поетичне слово. Поетичний талант його пробудився дуже рано. Перший вірш "Весняні квіти" був надрукований у Роменській газеті. Потім було навчання у Ніжинському педінституті.

У роки війни працює на радіостанції ім. Т.Г.Шевченка в Саратові, яка доносила до тимчасово окупованої України полум'яне слово, допомагала громити загарбників нашої землі.

У 1943 році Ющенко написав "Пісню полонянки", яка була передана по радіо на окуповану територію. Поет запевняє народ:

Вас визволим, сестри, з важкого полону,

На те ми бійці і брати!

Могутню Вкраїну, калину червону,

Нікому не перемогти!

Після війни з-під пера поета вийшло 20 чудових збірок поезій. На вірші Ющенка було створено ряд популярних пісень.

Учень 13.

Порипують роменським шляхом гарби,

Сулою тихо хлюпають човни.

І плине люд з своїм нехитрим скарбом

На ярмарок у наші Курмани.

Хтось приміряє теплі рукавиці,

Когось приваблює садовина.

-    А ви звідкіль?

-    З Погожої Криниці.

Ті з Білопілля, ті з Лебедина.

Красо моя ти Сумщино, Сумщино,

Куди не кинь - барвистих слів розмай:

Ромни, Боромля, Липова Долина,

Березів Яр, Лука, Зелений Гай.

Так ніжно відгукувався Дмитро Григорович Білоус про рідний край. Дитинство його пройшло на березі Сули в с. Курмани Недригайлівського району. Талант до красномовства прокинувся рано, тому батьки допомогли йому в навчанні. Після закінчення школи навчався на робітфаці в Харкові, а потім в університеті. З студентської лави пішов на фронт. Був тяжко поранений. Працював у редакції радіомовлення для партизанів.

Його вірші окрилювали людей, надихали на боротьбу. Після війни закінчив Київський університет, аспірантуру. Вірші, присвячені українській мові, і зараз хвилюють душі читачів.

Вчитель. Давно відгриміла війна. Земля зарубцювала рани, але болить душа у ветеранів, наповнюються очі сльозами при спогадах. Їх мало залишилося, тих, хто кував перемогу, хто пройшов грізними шляхами. А ті, кого нема, завжди житимуть у серцях поколінь.

Тихо шумить золотий лан. Колосок розповідає колоскові про дні минулі, про бої, і, як бійці, стоять на горизонті замріяні гаї. Земля дихає важко-важко, бо рани ще болять, бо в ній герої забуті вже лежать.

(Виконується пісня "Земля одна ")