На все життя

Своїм батькам присвячую

У новому приміщенні магазину кипіла робота. Дві молоденькі продавщиці жваво розставляли крам на полички, розвішували одяг, розміщували новеньке взуття на стелажах.  Різнобарвні хустки вабили до себе яскравими чудернацькими квітками, сяяло усіма барвами веселки каміння у перснях і підвісках. Здивовано спостерігали за метушнею ведмедики, зайчики, білочки та ляльки, що принишкли на поличці, чекаючи своїх маленьких господарів.

Завтра широко розчиняться двері крамниці, яка розмістилася у центрі села, навпроти Будинку культури. Зелені верби поглядають у великі вікна новобудови, слідкують за діями своїх сусідок.

Село, передчуваючи свято, утихомирювало свій гамір на вечір. Селяни вже звикли до змін у своєму житті. Кожного року з’являються новенькі адміністративні будівлі, милував око клуб, зростали, як грибочки, оселі колгоспників, новенький корпус школи посміхався світлими вікнами до сонечка. І ось магазин… повертаючись із роботи люди заглядали у освітлені вікна, придивляючись до товару, обдумуючи, що придбають для себе і діток.

Ранок прийшов несподівано. Сонце прожогом вискочило із-за старезної липи, позолотило верхівки яблунь. Сонячні зайчики застрибали по чисто вимитій підлозі крамниці.

Місяць тому дівчата закінчили курси продавщиць і отримали направлення у село. Боязко було їхати до незнайомих людей. Пішки добиралися з міста. Усю дорогу планували свою роботу, мріяли. Пройшли сім кілометрів, а села не видно.  Тільки ферма замайоріла новими сараями. Коли надійшли над гору, то замилувалися картиною: у долині розкинулося село. З-поміж розквітлих садків тяглися до сонця дахи хат. Дорога загубилася у вербах і виринула на протилежній горі. І так спокійно стало дівчатам на душі, так весело.

Валя і Віра (саме так звали дівчат), мабуть, і не відпочивали, перевіряли чи все розставили і розіклали, чи правильно прикріпили етикетки… час спливав швидко; серце калатало неймовірно. Червневий ранок увірвався у просторе приміщення. Від свіжого подиху вітру  затанцювали легенькі дівочі сукні.

Один за одним заходили покупці. Напередодні місцевий радіовузол довів до відома населення новину про відкриття крамниці. Тому зранку потяглися до центру люди, щоб першими придбати обновки, а разом з тим подивитися на господинь цього закладу, оцінити їх вправність, смаки. Усі жартували, нахвалювали продавщиць.

Швидко минув день. Час підходив до закриття. Дівчата підбивали підсумки роботи. Дві чорняві голівки схилилися над шухлядою стола, де знаходилися  виручені за день гроші. Вони так зайнялися підрахунком, що не почули, як до них підкрався хлопець:

-         Як пройшов день?

Дівчата злякано від несподіванки підняли голови. Блакитні очі хлопця прикипіли до смаглявого обличчя Валентини. Рум’янець залив її щоки, холодок закрався у груди.

-                       Ну що, чорнява, поборемося? – весело вимовив Федір і підморгнув їй клаптиком неба. Потім повернувся і пішов до виходу. Біля дверей оглянувся, посміхнувся і ступив у теплий літній вечір, повний аромату відцвітаючи півоній і першого скошеного сіна.

-                       Хто це? – здивовано запитала Валентина свою подругу.

-                       Місцевий Дон Жуан… Комсорг і, до речі, наш сусід. Працює у радіовузлі, он там, - дівчина показала на клуб, вікна якого загадково ховалися за плакучими вербами.

-                       Ну добре. Гроші сховані, все прибрали, пора додому. Тітка уже нас зачекалася. Мабуть, святкову вечерю зготувала.

Проходили дні за днями. То сонце закривали хмари, то дощ щиро поливав спраглу землю, то діамантами сяяла роса, золотилися жита. Пливло у срібному човникові місяця літо над землею.

Дівчата радо виконували свою роботу. У гарячі літні дні допомагали колгоспникам у полі. Із приємною усмішкою зустрічали людей у магазині, пропонували жінкам нові сукні, на яких буяли маки і троянди. Іноді до магазину забігав Федір. Блимав очима кольору неба, цікавився справами, з посмішкою промовляв чудернацьку фразу: «Ну що, чорнява, поборемося?».

Якої відповіді він від неї чекав? І чого цей хлопець, у якого вже з’явилися залисини, чіпляється до неї. Спочатку Валентина гордовито відверталася, перекидаючи чорну косу через плече. А згодом помітила дивні зміни в собі: вона частенько поглядала на вікна радіовузла, що ховався за вербами, шукала його очима під час загальних толок і вечорами у гурті хлопців на танцях. Коли перехоплювала його погляд на собі, то шарілася, а потім злилася на себе.

Непомітно підкрався вересень. Промчав на баскому коні над садами і городами, бризнув золотою фарбою на ліс, повисушував трави на луках. У небі лунало сумне курликання відлітаючих журавлів. Ця сумна пісня вривається у відчинені двері і тугою лягає на серце.

Валя прибирала на стелажах, складала список товарів, які потрібно замовити на базі. Підставила стілець і стала на нього, щоб дотягнутися до верхніх поличок.

-         Ну як справи, чорнява?

Стілець захитався і, здавалося, висковзнув з-під ніг. Схопившись за поличку, вона опанувала себе і сердито відповіла:

-         Чого лякати людей. Краще допоміг би.

Хлопець швидко перемахнув через прилавок, як пір’їнку, зняв дівчину зі стільця, вихопив ганчірку із рук і вмить навів лад.

-         Приймай роботу. Зробив найкраще, ніби все життя займався цим.

-         А що, так ніколи і не прибирав удома.

-                       А я мазунчик. Живу з матір’ю і бабою. Вони мені такої роботи не доручають.

-                       Тепер продовжуй сама, а я вже побіжу. Терміновий вихід в ефір.

Дівчина швиденько закінчила прибирання, закрила крамницю і помчала на обідню перерву. Біля тину зустріла бабу-сусідку.

-         А що там нового у центрі, міліції не бачила?

-         Ні. А чому вона повинна бути? Щось трапилося?

-         Так храм же завтра… Можуть горілку «трусити»…

Розмовляючи вони зайшли до хати.

-         Дементіїхо, ти радіо слухала?

-         Та ні. А що там цікавого?

-         «Дан приказ йому на Запад» співали…

-         Та ти що?..

І тітка Дементіїха заклопотано кинулася до скрині. Потім підскочила до вікон, позаглядала у них і знову до скрині. Витягла звідти сулію із прозорою рідиною і понесла надвір. Дівчата здивовано спостерігали за нею.

Через хвилин двадцять розчервоніла тітка зайшла до хати і важко присіла на ослін.

-         Хух! Закопала.

-         А що вас так налякало? – поцікавилася Валентина.

-                       Та чула ж, що сусідка про радіо говорила? То ж сигнал, що міліція у селі й піде по хатах шукати горілку, весело промовила Віра, відриваючись від роботи над звітом.

-                       Спасибі Федору, що не забуває попередити.

Валя замислилася. Вона відкрила для себе іще одну рису того, хто був їй небайдужим.

Увечері тітка Дементіїха поїхала у місто до сестри, щоб зранку сходити на базар. Дівчата залишилися самі. Вони швиденько виконали ту роботу, яку загадала їм тітка, і прийнялися знову за звіт. Рипнули двері, на порозі стала сусідка Галина, молода дівчина, їх однолітка. Святкова сукня її цвіла ромашками і волошками. Русяве волосся заплетене в косу, на шиї блакитна хустка. На чорних новеньких тухликах виблискували краплинки рос.

-         Ви все пишете. А, може на танці сходимо?

-         Та завтра звіт здавати, а ще багато рахувати треба.

Рядочок за рядочком робота підходила до завершення. Троє дівчат, весело перемовляючись, швиденько закінчували підрахунок.

Та ось за вікном почувся шелест і хтось несміливо стукнув у шибку.  Три пари карих очей переглянулися. Тиша повисла у хаті… хто це може бути? Хвилина здалася вічністю. І ось прочинилися двері й на поріг із темноти ступив Федір.

-                       О, принишкли. Злякалися? А я оце дивлюся, що до клубу всі троє не прийшли, думав, щось трапилося. Чи тітка прикрила?

-                       Чого ти дівчат лякаєш? Невже без нас там і танцювати немає з ким? - промовила Галина.

-                       Та всі дівчата вдома холодець варять. От я і вирішив, що попробую вашого.

-                       А у нас немає холодцю. Тітка його не варила, бо гостей не буде.

-                       А я думав, що повечеряю у вас. Чим же тепер закусувати будемо?

Федір підійшов до стола і поставив пляшку вина.

-         Пора вже і ближче познайомитися.

Дівчата знову переглянулися, ніби запитували одна одну: «Що будемо робити?». Віра пішла до плити, позаглядала по горщиках, підняла кришку на великій сковорідці:

-         О, тут засмажка є.

Насипала її в миску, відрізала чотири шматочки хліба, взяла чотири ложки. Тим часом Галина поставила на стіл чотири чарчини.

За веселими розмовами промайнув вечір. Чорним покривалом нависла над землею ніч. Зорі підморгували одна одній, заглядаючи у вікно хатини, де допізна горіло світло. Село мовчало, приспане тихою ласкою ночі. Десь у траві виводив свою пісню цвіркун, забувши, що вже осінь, не хотів розлучатися з літом.

-                       Ну що, проведеш гостя до перелазу? – підморгнув Федір Валентині і підвівся з місця.

Коли були вже на вулиці, дівчина запитала:

-                       А що то ти за сигнал подавав нашим тіточкам під обід? Вони так дякували, трохи не молилися на тебе.

-                       Подзвонили з комітету комсомолу, що приїдуть представники разом із міліцією виявляти  самогоноварильщиків. Як комсорг я повинен був організувати їм обід. Коли дізнаюся про такі рейди, то ставлю платівку з піснею, яка за домовленістю є сигналом,  і включаю трансляцію на село. Так і виходить, що наше село зразкове, бо майже ніколи не виявляють тих, хто варить самогон.

Із-за хмари виплив срібний місяць, заіскрився у крапельках роси, що рясно впала на ледь покриті позолотою листочки, посохлі трави, відбилася у карих очах дівчини. Федір подивився у них і побачив безмежне зоряне небо. Теплом обпекло йому душу. Валя відкинула за плечі чорну косу і в повітрі промайнув аромат любистку.

-         Я прийду завтра. Вийдеш?

-                       Вийду, - тихо промовила дівчина і ластівкою майнула до хати. Відчинила двері і принишкла на порозі. У темноті спочатку лунали кроки Федора, що віддалялася, а потім один за одним почали подавати голос собаки на вулиці.  Вона посміхнулася сама до себе і зайшла до хати.

Вранці повернулася тітка і задумала зробити вареники з капустою. Заглянула у сковорідку й оніміла: засмажки, яку готувала вчора, не було.

-                       А де ви, сукини діти, засмажку діли. Кума обіцяла в гості приїхати, а ви засмажку з’їли.

-                       Що за крик з самого ранку, - промовила Галина, переступаючи поріг.

-                       Ось поглянь, - і тітка тицьнула під носа пусту сковорідку.

-                       Тю! Трагедія яка. Зараз я вам зроблю ту кляту засмажку. Ми он вчора Валю засватали, а ви тут… давайте цибулю та моркву. У мене вихідний сьогодні, то я так наготую, що ваша кума лусне.

-                       Чого стали цокотухи. Мерщій на роботу, а ми тут з Галиною поговоримо, хто до вас приходив і чого хотів. Та я вже одним вухом чула, що один парубок частенько навідується в магазин. Люди вже пригледіли. Непоганий хлопець. Тільки дівчата його люблять, чи-то може він їх. А мати з бабою з нього пилинки здувають. От і засидівся у парубках. Уже двадцять сім стукнуло.

-                       Та що ви, тітко. Чи заміж мене вже віддаєте? Він же тільки перший раз прийшов.

У листопаді Віра виходила заміж. За весільними клопотами швидко сплив час. І ось молодь від сільської ради вирушила до хати тітки Дементіїхи. Саме вона взяла на себе всі весільні клопоти. Старший боярин, а ним був Федір, промовив тост з побажанням миру в сім’ї, злагоди, кохання. «Гірко!» - залунало з усіх боків столу. Хлопець загадково поглянув на Валентину, що сиділа поруч нареченої. Голова сільської ради спостерігав за ними. Коли стихли вигуки, він підморгнув хитрувато бояринові:

-         А що, Федоре, слабо самому одружитися на старшій?

-         Можна спробувати. Валю, ти не проти?

-         Ні, - підхопила грайливий тон дівчина.

-         Ну то завтра ідемо одружуватися. Дивись не передумай.

Наступного дня їм видали свідоцтво про одруження. Вони йшли вузькою стежкою, засипаною опалим листям, що шаруділо при кожному кроці. У повітрі пролітав перший сніг і віночком лягав на хвилясте волосся дівчини. Федір обійняв дружину за плечі і притиснув до себе, ніби хотів зігріти.

-         То що, на все життя разом?

-         На все життя…

Липовий цвіт

                                         

Цього року липа цвіла, як ніколи раніше. Бджоли гули у її верховітті, невтомно працюючи, навіть пізно ввечері. Аромат золотавих квітів розлягався по всій вулиці і привертав увагу прохожих до цього покинутого обійстя, до хати, яка завалилася від віку. Липа була така ж стара, як і хата, але ще витримувала й напади вітрів і удари холодних крапель дощу, і колючі пригортання морозу. Мабуть, бджоли й тримали її на цьому світі. Вона відчувала себе потрібною комусь.

Старожили говорили, що колись тут жила сім’я Тимошенків. Веселі та працьовиті Степан і Марія, побравшись, побудували собі хату й почали дружно господарювати. Згодом Бог подарував їм сина. Молоді батьки раділи і пестили свого первістка.

А весною Степан посадив біля хати дубочок. Через рік під вікнами шелестів листочками ще один саджанець дуба, а батьки втішалися ще одним синочком.

Хлопчики вже їздили вулицями села верхи на конях із соняшника, як у Марії й Степана знайшлася донечка. Тепер поряд з дубочками тяглася до сонечка ніжними вітами й липа.

Цілий день на подвір’ї був шум і гам, сміх і плач, а коли вечірня зоря з’явилася на небі з двору лунала пісня. Іноді пісні були веселі, іноді сумні. Зморені за день клопотами йі роботою Марія і Степан відпочивали душею один біля одного.

Швидко спливав час. Максим та Іван уже працювали разом з батьком на колгоспному полі, а Катеринка після школи бігала до мами на ферму, щоб допомогти доглядати їй маленьких телят.

Війна в одну мить перекреслила сподівання й плани Тимошенків, їх сусідів, односельців та й усієї країни. Степан з синами першого ж дня пішли до військомату. Тепер з двору, де буйно квітла молода липа та шепотіли з вітром дубочки до сусідів долинав приглушений плач.

Постаріла враз Марія, сум ліг на її чоло, забіліли сиві волосинки в смоляній косі. Робота валилася з рук. Коли б не донька, то може б і господарство занепало. Крутилася дівчина, як білка в колесі, а разом з тим розквітла, як ї липа, наперекір війні, горю, сльозам. І не бачила Марія, як плакала Катря, коли випроводжали на фронт молодих односельців, бо линула душею до тих рідних людей, які уже десь полягли насмерть, захищаючи Батьківщину.

Катя була у полі, разом з жінками поспішали зібрати збіжжя, бо вже ворог підходи до їхнього краю. На змиленому коні підлетів голова і ще здалеку почав її гукати:

-         Катю, біжи додому, там біда.

Не відчувала дівчина  колючої стерні, не стала бігти на місток - перепливла річку. Верболіз шмагав її обличчя, коли пробиралася болотом.

Ще здалека почула гупання сокири та голосіння жінок. Біля двору стояли люди. Ніхто не наважувався підійти до розпатланої зчорнілої жінки, яка з усієї сили рубала дуба.

-         Мамо, що ви робите, - кинулася до неї донька.

Опустила Марія сокиру й похилилася на паркан.

-  Максима вбили, доню, - тільки спромоглася вимовити й сльози залили лице.

Це була перша похоронка у їх ньому селі.

      Засох дубок. Катря тихенько від мами попиляла й порубала деревце. Тепер пам’ять про брата обігріватиме хату взимку.

       А потім прийшли фашисти. Страшні то були дні, жорстокий час. Німці вивозили все, що можна було вивезти: землю, ліс, зерно, людей. Офіцерові сподобався дуб біля хати Тимошенків, рівний, високий. Для чого він йому знадобився, ніхто н езнає. Прийшли одного дня солдати й почали пиляти. Похололо серце у Марії, запліталися ноги, коли йшла до хліва. Взявши вила, тихо підійшла до злодіїв. Вони заклопотано пиляли, не звертаючи уваги на згорьовану жінку. З хрускотом увійшли вила в спину одного з них, а другий, схопивши автомат, встиг нажати на гачок, коли вже закривавлені зубці нависли над його головою. На другий день Катерину погнали до Германії.

       Коли звільнили село від фашистів, то прийшли ще дві похоронки  на Івана й Степана. Сусідки пустили сльозу, сходили на цвинтар до Маріїної могили, побідкалися долею родини Тимошенків, поділилися своїми бідами. У хаті оселилася Мокрина Довганчиха - далека родичка Марії, у якої німці спалили дім, коли відступали.

    Пройшли роки, роз’їхалися діти баби Мокрини. Тепер вони живуть десь у Росії, а липа кожного року радує селян своїм квітом. І буяє вона ароматом на все село. Іноді хтось із людей, глянувши на розлоге дерево, скаже: «Може, і жива Катерина. Живе десь у Франції чи Америці.» А інші тільки сумно покивають головами.

    По вулиці промчала машина, піднімаючи куряву і привертаючи увагу працюючих на городах людей. «До кого ж це таксі?»  думали вони, супроводжуючи машину поглядами. А «Легковик» зупинився біля липи…

-  Чи не з Мокринених хто приїхав, - загукала баба Ольга, що грілася на сонечку, до сусіда Василя, який лагодив зламаний правнуками паркан. І обоє почвалали до прибулих.

    По занедбаному дворі ходила молода дівчина. Рукою торкнулася до похиленого одвірка, заглянула у розбите вікно. Усе кругом заросло кропивою, тому далі нікуди вона піти не змогла. Водій, побачивши стареньких, попросив косу. Дід Василь повернувся додому і швидко приніс реманент.

-  Хто ж ти, дитино, будеш?  - запитала баба Ольга у дівчини, підійшовши ближче.

-  Мою бабусю звати Кет, Катя, - ламаною мовою заговорила вона. – Колись вона тут жила.

Ольга пильніше придивилася до гості.

-  Бабуся так добре мені описала цю місцевість, що я без вагань змогла її знайти.

-  Боже! Та не вже ти онука Катерина Тимошенкової. Вона жива, вижила? – сльози навернулися бабі на лице. – Я ж з нею колись дружила. Звіряли одна одній біди й радощі. Ми в один клас ходили.

-  Тоді ви, мабуть Ольга?

-  Так! Так!

-  Бабуня часто згадує вас.

Дід Василь, що прокошував стежечки перестав працювати і підійшов до гостей.

-         Василю, то це Катрина онука.

Буря спогадів піднялася у старого з глибини душі. Пригадав ту дівчинку, яка потай від матері бігала до нього на побачення. Пригадав, як він чекав на неї під цією липою. Та й пахла Катря, навіть взимку липовим цвітом, бо заготовляли вони квіт і поїли чаєм з липи все село. Розлучила їх війна. На старечі очі навернулися сльози. Дід змахнув їх мозолястою рукою.

-   Бабуся просила привезти їй липового цвіту з рідного села. Вона й не гадала, що її липа ще жива.

Підходили люди старі й молоді. Кожен старався нарвати цвіту і передати Катерині.

-         Візьми дитино і скажи, що це від Ольги.

-  А це від Василя, - і дід відвернувся, щоб не побачили зрадливу сльозу, що знову покотилася по щоці.

-  А у мене батько Василь. Бабусі довго прийшлось воювати з ріднею дідуся за це ім’я. Він у нас француз. Працювали вони разом на фермі у одного німця.  І живемо ми у Франції.

Дівчині важко було розмовляти, та вона виявилася гарною ученицею своєї бабусі.

-         Ось від Гальки.

-         А це від Уляни.

-         Візьми від Ліди.

Пакет швидко наповнився ароматними квітами липи.

Через рік у далекій Франції ховали Катерину. У труну поклали пакетик з липовим цвітом.

А на Україні липа більше не розцвіла. Страшний буревій вирвав її з коренем з рідної землі.

Літературні задачі

10 – 11 клас

Іван Франко

а + б + в + г – д - е + э = х

а)  Рік народження І. Франка?

Б) День народження І. Франка?

В) Рік виходу першої збірки?

Г) Рік, коли І. Франка зарештували вдруге?

 Д) Рік виходу збірки поезій «З вершин і низин»?

Е)  Рік видання поеми « Мойсей»?

Э) День смерті І.Франка?

Х) ?

1875р – І. Франко вступив до Львівського університету.

1856+27+1876+1880-1880-1905+28=1875р.

П. Мирний

а – б – в + г + д – е + э – ж = х

А)  Рік коли померла мати письменник?

Б)  День народження П. Мирного?

В) Рік, коли переїхав до м. Полтави?

Г)  Рік, коли була написана повість «Чайка»?

Д) Рік, коли він розпочав роботу над повістю «За водою»?

Е)  Рік, коли працював над філософською містеріею «Спокуса»?

Э) На якому році життя помер батько П. Мирного?

Ж)  День смерті П. Мирного?

Х) ?

1917-працює в Полтавському губфінвідділі.

1910 – 13 – 1871 + 1872 +1881 – 1901 + 67 – 28 = 1917

М. Хвильовий

а +б + в – г + д – е + є - ж = х

А) Рік  народження.

Б) Дві останні цифри року, коли вийшла збірка «Сині етюди».

В) Скільки збірок поезій було надруковано у Харкові?

Г) Остання цифра року, коли з’явилася збірка оповідань «Осінь».

Д) Дві останні цифри року, коли створили групу ВАПЛІТЕ.

Е) Остання цифра року, коли з’явився роман «Вальдшнеп».

Є) Дві останні цифри року самоліквідації ВАПЛІТЕ.

Ж) Остання цифра року закінчення літературної дискусії.

Х) ?

1933 рік. Самогубство М. Хвильового.

1893 + 23 + 3 – 4 + 5 – 7 +28 – 8  = 1913

А. Малишко

а + б + в – г + д + е = х

А) Рік  народження.

Б) Число народження

В) Остання цифра від року, коли за поему «Прометей»   присуджено Сталінську  премію.

Г) Остання цифра року, коли виходить  збірка оповідань «Батьківщина».

Д) Остання цифра  року, коли написана поема «Це було на світанку».

Е)  Остання цифра року, коли вдруге обирається депутатом Верховної ради УРСР.

 Х) ?

1912 + 15 + 7 – 6 + 8 + 5 = 1941

1941 рік – закінчив готувати до друку збірку «Запорожці», яку так і не було видано; йде на фронт військовим кореспондентом.

П. Тичина

а + б + в – г + д + е  = х

А) Рік народження.

Б) День народження.

В) День смерті.

Г) Дві останні цифри року, коли з’явилася збірка «Вітер з України».

Д) Дві останні цифри року, коли був написаний вірш «Визнаєте, як липа шелестить…»

Е) Остання цифра  року, коли Тичина вступив на економічне відділення Київського комерційного інституту.

Х) ?

1891 + 23 + 16 – 24 + 11 + 3 = 1920

1920 рік – вийшла збірка «Плуг».

 М. Зеров

а + (б х в) – г – д – е + є – ж = х

А) Рік народження.

Б) Рік написання сонета «Київ – традиція».

В) День розстрілу.

Г) Рік виходу антології «Нова українська поезія».

Д) Рік виходу антології «Слово».

Е) Рік виходу збірки поезій «Камена».

Є) Дві останні цифри року, коли звільнили з роботи в  Київському ІНО.

Ж) Третя цифра року написання вірша «Овідія».

Х) ?

1890 + (1923 х 3) – 1920 – 1923 – 1924 + 35 – 2 = 1925

1925 рік – початок літературної дискусії.

Остап Вишня

а + б + в – г + д + е + є + ж = х

А) Рік народження.

Б) Рік фельдшерування у хірургічній лікарні Південно-Західної залізниці в Києві.

В) Скільки дітей було у дітей сім’ї Губенків.

Г) Опублікував перший твір після заслання «Зенітка».

Д) День, коли Остапа Вишню реабілітували.

Е) Рік арешту.

Є) Дві останні цифри року, коли була написана «Моя автобіографія».

Ж) Остання цифра року, коли опубліковано «Демократичні форми Денікіна».

Х) ?

1889 + 1907 + 17 – 1944 + 25 + 26 + 27 +9 = 1956

1956рік – рік смерті Остапа Вишні.

М. Коцюбинський

(а х б) – в – г – д + (е х є) = х

А) Рік народження Коцюбинського.

Б) Порядковий номер місяця смерті Коцюбинського.

В) Рік, коли Коцюбинський почав працювати в Чернігові в земській управі.

Г) Рік, коли Коцюбинський працював головою товариства «Просвіта».

Д) Рік, коли закінчив другу частину «Fata morgana».

Е) Дві останні цифри року, коли Коцюбинському виповнилося 7 років.

Є) Остання цифра року, коли завершив відпочинок у гуцульському селі Криворівня.

(1864 х 4) - 1898 – 1906 – 1910 + (71 х 2) = 1884

1884 рік – публікація першого оповідання «Андрій Соловейко, або Вченіє світ, а невченіє тьма».

В. Стефаник

а + б -  в + г – д + е + є = х

А) Рік народження.

Б) Дві останні цифри року написання «Діточої пригоди».

В) Остання цифра року, коли повертається у м. Русів.

Г) Остання цифра року, коли виходить збірка новел «Земля».

Д)  Дві останні цифри року, коли Радянський уряд призначає Стефаникові пенсію.

Е) Дві останні цифри року, коли помер.

Є) Дві останні цифри року, коли у Русові в будинку письменника заснований літературно-меморіальний мезей.

1871 + 16 – 3 + 6 – 36 + 36 + 9 = 1899

1899 рік – вихід першої збірки новел «Синя книжечка».

Леся Українка

а + б – в + г + д – е = х

а) Рік народження.

Б) Рік народження сестри Ольги.

В)  Рік, коли Леся повернулася в Колодяжне після лікування у професора Рінек в Києві.

Г) Рік, коли Леся лікувалася в народної лікарки Параски Богуш на хуторі Косівщина.

Д) День народження сестри Оксани.

Е) Рік, коли Леся пише поезію «Сонет».

Х) ?

1871 + 1877 + - 1886 + 1889 + 29 – 1890 = 1890

1890 рік – рік написання «Contra spem spero!»

В.Сосюра

а + б + в – г + д – е + є – ж + з – и + і = х

а)  День народження поета?

Б) День смерті поета?

В) Рік сметі батька Сосюри?

Г) Рік,   написання поезії «Білі акації будуть цвісти».

Д) Рік, коли вступив до ВУСППу.

Е) Написав «Траурні марші» і «Сон»?

Є) Рік виходу збірки « Червоні троянди»?

Ж) Рік, коли він зустрівся з наркомом освіти В.П Затомським.

З) Рік виходу збірки поезій «На струнах серця».

И) Рік, виходить збірка поезій «За мир».

І)  Рік,  коли його евакуювали в Уфу.

Х) ?

 6 + 8 + 1915 – 1911 + 1927 – 1924 + 1932 – 1935 + 1955 – 1953 + 1941 = 1961

1961рік – збірка «Поезія не спить»

9 клас

Т. Шевченко

1.   а + б – в + г – д – е – є + ж + з  = х

А) Рік народження Тараса.

Б)  Дві останні цифри року, зустрічі з Сошенком.

В) Дата вручення «вільної».

Г) Дві останні цифри року звільнення з кріпацтва.

Д) Дві останні цифри року виходу «Кобзаря».

Е) Остання цифра року арешту.

Є Остання цифра року написання «Заповіту».

Ж) Життя і творчість поета періоду «…. літ».

З) Остання цифра року виходу «Букваря».

Х)?

1814 + 35 + 22 + 38 – 40 – 7 – 5 +3 + 1 = 1961

1961 рік – рік смерті.

2.   а + б – в + г – д + е + є + ж + з – и + і = х

А) Рік народження Т. Шевенка.

Б) Рік смерті маері.

В) Рік викупу з кріпацтва.

Г) Рік написання поеми «Причинна».

Д) Рік написання елегії «Думи мої, думи мої…».

Е) У скільки років Тарас залишився без матері.

Є) Число вручення «вільної».

Ж) Скільки творів ввійшло у першу збірку «Кобзаря».

З) Число, коли Шевченка поховали  на Чернечій горі.

И) Дві перші цифри року написання поеми-епопеї «Гайдамаки».

І) Остання цифра року смерті Т. Шевченка.

Х)?

1814 + 1823 – 1839 + 1837 – 1839 + 9 + 22 + 8 + 22 – 18 + 1 = 1840

1840 рік – вихід першої збірки «Кобзар».

Г. Квітка-Основ’яненко

а + б + в + г + д + е = х

А) Рік народження.

Б) Дві останні цифри року, коли став предводителем дворян Харківського повіту.

В) Дві останні цифри року написання повісті «Маруся».

Г) Дві останні цифри року, коли очолив Харківський театр.

Д) Остання цифра року, коли вступив до Курязького монастиря.

Е) Остання цифра року виходу першої  книги «Малороссийских повестей, рассказываемых Грыцьком Основьяненком», збірки прозових творів (повістей та оповідань) українською мовою.

Х) ?

1778 + 12 + 32 + 16 + 1 + 4 = 1843

1843 рік – рік смерті письменника.

І. Котляревський

а + б + в + г + д + е – є – ж – з = х

А) Вихід перших частин поеми «Енеїда».

Б) Скільки років навчався у духовній семінарії?

В) Скільки років працював домашнім учителем?

Г) Остання цифра року написання «Пісні на Новий 1805 год пану нашому і батьку князю Олексію Борисовичу Куракіну».

Д) Дві останні цифри року, коли став Полтавського вільного театру.

Е) Остання цифра року, коли став «богоугодних» закладів.

Є) остання цифра року, коли пішов у відставку з військової служби.

Ж) Дві останні цифри року, коли працював наглядачем «Дому для виховання дітей бідних дворян».

З) Остання цифра року, коли закінчив працювати директором Полтавського театру.

Х) ?

1798 + 9 + 3 + 4 + 17 + 7 – 8 – 10 – 1 = 1819

1819 рік – написання творів «Наталка Полтавка» і «Москаль-чарівник».

Марко Вовчок

а + б – в + г – д + е + є + ж = х

А) Рік народження Марії Вілінської.

Б) Рік вступу у пансіон шляхетних дівчат у м. Львів.

В) Рік переїзду Марковичів у Петербург.

Г) Дві останні цифри року, коли Марія вдруге вийшла заміж.

Д) Дві останні цифри року, коли письменниця почала писати повість «Інститутка».

Е) Число смерті Марка Вовчка.

Є) Остання цифра року смерті письменниці.

Ж) Остання цифра року, коли одружилася з Марковичем.

Х) ?

1833 + 1845 + 1859 + 78 – 10 + 7 + 1 = 1857

1857 рік – вийшла перша збірка «Народні оповідання».